пʼятницю, 5 січня 2024 р.

Доманя. З серії «Заступниці, Захисниці, Берегині». 22-24 рр.

 Останні майже два роки нам всім хочеться затишку, спокою, захисту. Тим, хто в Україні, хто поза її межами. Більш за все цього хочеться для тих, хто всіма своїми силами створює нам сьогоднішнє життя, для тих, хто нас боронить, береже, захищає...

Позаминулого року я розпочала авторську серію ляльок, яку назвала «Заступниці, Захисниці, Берегині». Мені хотілося зробити ляльки, які б були оберегами дому, родини, країни. Хотілося захисту для всіх, кого я знаю і не знаю. А ще, щоб в ляльках відчувалася українська міфологія.

Зараз серія «Заступниці, Захисниці, Берегині» налічує 10 ляльок. До неї увійшли «старі» ляльки, які я створила на самому початку повномасштабного. Ці три ляльки – мої особисті рефлексії на війну. Я довгий час їх так і звала: ляльки війни.

Згодом я почала шукати опору в народних традиціях, в традиційній ляльці. Дві ляльки за малюнками художника Авдєєва стали початком в цьому напрямку, в планах – його продовження.

Далі був образ жінки-заступниці, жінки-мадонни (ляльки «Захисниця» та «Гуцульська мадонна»).

І врешті-решт мені захотілося створити ляльки, які б були проникнуті духом доброї української міфології. Де кожна (майже) істота, дух, божество – допомагає людині і в повсякденному житті, і в тяжкі днини. В цьому напрямку я звернулася до книг «Міфи та легенди давньої України» В.Войтовича та «Чарівні істоти українського міфу» Д.Корній. Готові 4 з 11 (а можливо й більше) запланованих ляльок.

Сьогодні я розпочинаю показ своїх ляльок з серії «Заступниці, Захисниці, Берегині».

І почну я з Домані.

Про неї я прочитала в книзі Д.Корній «Чарівні істоти українського міфу. Домашні духи». Зацікавила мене Доманя тим, що вона є помічницею вправним господиням, тобто нам, українським жінкам. Старенька, маленька, прутка, подекуди прискіплива, бо любить чистоту і порядок в хаті, за яким вона суворо спостерігає. Вдягнена в чисту, латану-перелатану, довгу сіру свитку, в щільно зав’язану хустку. Її символом (за книгою «Чарівні істоти українського міфу. Домашні духи») є мотана лялька (в моїй уяві – це лялька, що змотана з ниток, з прядива). За описом з книги я уявила Доманю і відтворила її в ляльці.

середу, 27 грудня 2023 р.

"Сучасна традиційність". Монтаж першої виставки.

 Грудень 2023 р. Я стала членкинею Народної аматорської студії декоративно-ужиткового мистецтва "Сучасна традиційність".

Сьогодні відбувся монтаж першої виставки студії (назва та відкриття - це все попереду), а також дружня зустріч майстринь з розмовами, пропозиціями та гостинним чаюванням.

Різдвяна композиція "Українська родина". 25.12.2023


 

четвер, 14 грудня 2023 р.

Щедрувальниці. Міні-лялька. 2023

 

Невеличкі лялечки «Щедрувальниці» були зроблені мною на замовлення. 11 см зросту – той ще виклик! Але ватага дівчат готова до Різдвяних свят! Тепло вдягнені: у свитках, кожушках, теплих рукавичках та шкіряних чобітках. В кожної – торбина для смаколиків.

Основа – дротяний каркас, завдяки якому ляльки можуть приймати різні положення, але все ж таки не стоять самостійно.



понеділок, 11 грудня 2023 р.

Кобзар. Міні-лялька. 2023 р.

 

Український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець та етнограф Опанас Сластіон багато подорожував по селах України, робив численні замальовки краєвидів, національних типів, пам’яток української старовини, народного одягу тощо. Ним було створено унікальну серію портретів українських кобзарів. Художник тонко передав індивідуальні особливості кожного з них. У підписах до малюнків вказувався репертуар бандуриста, коли, де і за яких обставин були записані його думи.

Під впливом малюнків кобзарів я створила невеличку ляльку (12 см). Широкі штани заткнуті в чоботи, на полотняну сорочку вдягнута проста свитка, що підперезана поясом, через плече перекинута сумка, на голові – хутряна шапка. Таким є мій кобзар. 

Мені було дуже цікаво відтворити повноцінний образ в мініатюрній ляльці, використовуючи обмаль деталей.

Тому, так вийшло, що це не остання зроблена мною міні-лялька.

Далі буде…

понеділок, 4 грудня 2023 р.

Хлопчик. Міні-лялька. 2023р.

 

Я майже ніколи не роблю ляльки на замовлення. Бо для мене це велика відповідальність і страх не догодити замовнику.

Але інколи буває так, що ідея замовника надихає та спонукає творити. Шановний пан звернувся до мене з пропозицією створити мініатюрні ляльки. Сучасного хлопчика (заввишки 10 см) та кобзаря, як на малюнках Сластьона ( 12 см). Для мене це був свого роду виклик: невеличкі ляльки, ще й вбрання їх має відповідати певній епосі. Але я вже загорілася! Мені було цікаво!

Хлопчик. Я розпитала своїх синів щодо сучасного підліткового вбрання, бо молодіжна мода ще більш примхлива, ніж доросла. Розпитати я розпитала, але уявляєте, як це – відтворити ідею в ляльці заввишки 10 см! Скіні? Карго? Не смішить! Добре вже те, що джинсові холоші вдалося вивернути!

Далі сорочка. Комірець я прилаштувала. А от найменші ґудзики з моїх запасів виявилися завеликими. Прийшлося їх малювати.

Але найбільше задоволення я отримала від пошиву взуття – червоних замшевих кросів на шкіряній підошві.

Вбрання доповнила рюкзаком, а сам образ – неслухняним хлопчачим волоссям. Хлоп був готовий для фотосесії.

На черзі був кобзар.

Далі буде…

пʼятницю, 24 листопада 2023 р.

Бабуся, 2023

 Про голод 32-33 років я знала з дитинства з розповідей моїх бабусь. Одна жила в ті роки в місті, а друга - в селі .

Бабуся Ганна (1914 р.н.) під час голодомору закінчувала Білоцерківський сільськогосподарський технікум. Батько її помер, а мати (моя прабабця Келя (Акуліна)) поїхала на будівництво ДніпроГЕСу. Там люди, знаючи про голод в селах і містах, збирали недоїдені окрайці хліба та надсилали чи передавали своїм рідним, щоб хоч якось підтримати їх. Саме завдяки таким сухарикам і вижила моя бабуся Ганна. (Все життя вона поважала хліб, жодної крихти не викинула). В той же час на вулицях Білої Церкви лежали опухлі трупи померлих від голоду жінок, чоловіків, дітей. Їх було так багато, що не встигали ховати…
Інша моя бабуся Ніна (1924 р.н.) жила в селі Здвижка Коростишівського району Житомирської області. Коли прийшли в їх село страшні часи, їй було 8 років, а брату Андрію – 4. Люди вимирали цілими сім’ями. Згадувала вона про опухлі трупи, яких було повно по селу, бо тут теж не встигали ховати. Моя прабабця Маруся (Марія) готувала «найсмачніші» ( так вважала малеча) млинці з гнилої мерзлої картоплі, яку знаходили на колгоспному полі після зібраного врожаю. Їли й суп з жолудів. А смаколиками для дітей були ледь солодкі квіти акації.
Ніколи не забували наші бабусі і дідусі ті страшні часи. Маємо пам’ятати і ми.
Лялька «Бабуся» є згадкою про кожну з моїх рідних бабусь, стареньких, втомлених від щоденної праці, про їх непросте життя, про часи голодомору, про любов до землі, про дбайливе ставлення до хліба, до зерна, про любов до дітей, про родову пам’ять, про пращурів та нащадків, про народну мудрість, про казки, про мову і ще багато про що…
Висота ляльки 30 см.