Коли займаєшся улюбленою справою, здається, що кожен день має бути легким, веселим, щасливим. А насправді все далеко не так.
Інколи справа йде , як по маслу, іноді дуже важко, як скрізь терен продирається.
Часто я розмірковую над питанням: чому це відбувається саме так?
Чи то з творчими людьми так завжди?
Чи всі ми без винятку працюємо інколи на підйомі, а інколи через зусилля...
До чого всі ці мої міркування?
Поясню.
Минулої суботи вела я майстер-клас. За розкладом мали робити короб для чайних пакетиків. Але склалася така ситуація, що прийшла лише одна дівчинка, та ще й на майстер-клас, який був запланований за тиждень.
Але дитя (ну як дитя? 12 років 😉) дуже хотіло декорувати дощечку.
Чому б не піти на зустріч.
І тут почалося!
Коли танцюристи танцюють свій шалений танок, або співаки вкладають всю душу в свою пісню, або актори живуть роллю - всім зрозуміло, як це. А от у нас сталося, що ми з Надією (гарне ім'я, головне що рідкісне 😅) поринули з головою у творчість. Занурилися так, що перестали реагувати на зовнішні подразники. Ми були удвох серед залюдненого залу магазину. І ми творили!
Дивно, але декупаж маленької дощечки перетворився на народження новорічної казки.