неділя, 26 березня 2017 р.

СДТ 12

СДТ 12
Дуже дивне відчуття. Легкості, задоволення, наповненості, творчого натхнення, зацікавленості... Та, мабуть і не описати словами всі ті почуття, які виникли. Одне знаю, це дуже цікаво!
Я про виставу "Валентинів день".
Я мистецтвознавець. Критикувати вмію. Але я не театральний критик.
В тім, розпізнати добротну гру та дуже гарну режисерську роботу, мені здається, я можу.
От же, "Валентинів день" .
Вистава заворожує! Дві години проминають як одна мить! Обстановка не змінюється, але завдяки звукам, документальним кадрам на кулісах, легко перенестися на вулицю в дощ, або до басейну, чи на вокзал... Аж ось ти знову у кімнаті... А поруч із тобою героїні.
Одна справа зіграти роль, прочитати монолог. І зовсім інша  - прожити роль, відчути іі у своєму серці, перехворіти нею, та ще й заразити нею глядачів (у доброму сенсі). Все це -  не переграючи, без зайвого пафосу!
Валя, Валєчка, Валентина.... Головна георїня. Дивовижні перетворення! Хвилину тому вона - молода, квітуча, закохана дівчина... Нічого не змінилося, ні антураж, ні одяг, а Валя вже інша: ледь зсутулилася (майже непомітно), зробила пару дрібненсеньких кроків і заговорила... Голос  не змінився, але відчуття, що перед нами вже літня жінка з'явилося. 
Катя.... Вона зовсім інша. Вона з тих, хто ще з молодості перетворюється на стареньких. В неї не було свого життя, все що їй дісталося - це жити життям інших. Не для інших! Почуттями, емоціями, коханням та стражданням інших. Маючи вона нічого немала.
Цікаво, що коли я писала про головних героїнь, я, не помічаючи цього, про Валю написала у теперішньому часі, а про Катю у минулому... Наче б то одна все має, а у іншій так нічого і не було.
Я вражена!
Я так гадаю, що це все завдяки режисурі. Чудова робота!
Дякую дуже акторам театру "СДТ 12" та його керівнику Александрович Анні. 



Немає коментарів:

Дописати коментар