В якому віці ми перестаємо вірити в дива? І чи можна повернути це дивне відчуття казки?
...
Я завжди була гарною мамою. Перечитала багацько книг по психології, корегувала свої відносини з дітьми тощо.
Особливо прискіпливо я ставилася до новорічних свят. Заздалегідь готувала подарунки, вигадувала різноманітні конкурси, які проводила у новорічну ніч зі своїми дітьми. В мене і костюм Діда мороза є, і мішок для подарунків. І то нічого, що за бородою ховається мамине обличчя та лунає її голос: в новорічну ніч і не таке бува! Хату наряджала так, що жоден куточок не був не прикрашений. Да і сама отримувала подарунки під ялинку, несподівані та приємні.
Але смак дива я вже давно не відчувала. З віком стає важко знайти щось, що може по-справжньому здивувати.
І ось, цього року таки сталося дещо, що змусило мене замислитися... Замислитися над ставленням людей один до одного. До близьких або малознайомих - то немає значення. Головне це ставлення. Не байдужість, не забудькуватіть...
Це може бути любов, повага. Краще вже ненависть, ніж байдужість!
...
В стрічках друзів на ФБ після новорічних свят інколи з'являлися пости про несподівані паперові листи-поздоровлення. Як це одночасно дивно та дивовижно - отримати такого листа. "Сентиментальна Я" дуже раділа за тих, хто мав такого листа, а "Я-перфекционистка" шкодувала, що не додумалася до такої чудової ідеї.
Чи мріяла я про чудо-паперовий лист? Так))) Але хто міг мені його надіслати)))) Тому і не заглядала до поштової скриньки напередодні Нового року.
Взагалі то, поштова скриня радує мене лише рахунками за квартиру ))) Тому, коли на дворі стало 12 січня і мав прийти перший рахунок за телефон, я зазирнула нарешті до поштової скрині.
Шок! Ні, рахунок лежав-чекав. А поруч з ним було повідомлення з пошти. Точніше три повідомлення. Ще з кінця грудня вони лежали в скрині, а я й гадки не мала про це.
Наші лікарі та поштарі разом вивчали каліграфію. Тому, що саме я мала отримати і від кого було загадкою. Та ще й напередодні Нового року!
Залишивши голову вдома, а разом з нею і паспорт, я побігла до пошти (так кортіло отримати щось, про що нерозібрала в повідомленні).
На пошті вирішили піти мені на зустріч та видати бандероль (!!!) без паспорту, але я маю натякнути, припустити від кого та звідки вона надійшла!
Да з легкістю! Але якби ж хоч здогадки якісь були)))
Ну, думаю, збігаю за документом швиденько, а перед тим хоч цікавість свою задовольню.
Питаю: а від кого бандероль та звідкіля?
Кажуть: з Польщі. А чи не знаєте ви когось з Польщі?
Відповідаю впевнено: знаю! Кінга, Анетта, дівчата з блогу Аrt-piaskownica! Але прізвища....То велика проблема згадати, та й не всі знаю...
Чую: це від Анетти, отримайте.
Що? Терпіти до дому, щоб розпакувати - оце вже ні!
Прямо на пошті розриваю конверт - а там міліші для мене за всі скарби світу: повага, увага та чуйність.
Дякую Анетта! Дякую дівчата! Це неймовірно приємно!
...
Справжнє диво може статися коли завгодно та з ким завгодно. І на мій погляд, це не залежить від того чекаємо ми на нього чи ні, віримо ми в нього чи зневірилися.
...
Не хвилюйтеся! Я поділюся з вами часткою своїх відчуттів та покажу цей чарівний, дивний, дивовижний та такий для чене чуттєво-дорогий подарунок.
Немає коментарів:
Дописати коментар