Лялька з Туреччини.

 

В мене є дуже невеличка колекція ляльок, що були привезені мною чи моїми рідними з різних країн. Сьогодні несподівано мова зайшла про турецьку ляльку. Тож хочу поділитися з вами інформацією та фото, якими я володію.

Років зо три назад я відпочивала у Туреччині. У вестибюлі готелю я примітила шафу-вітрину, де демонстрували невеличкі штукенції, якими багата турецька земля. І серед іншого – лялька!  Запасний план в мене був: вмовити готель продати мені ляльку. Проте, спершу я вирішила відвідати місцевий базар. А раптом? Але ж ви розумієте, коли дуже чогось хотіти – так воно і станеться. А ляльку я хотіла дуже! Не скажу, що такими іграшками був завалений місцевий базар. Але мої пошуки все ж були успішними. Врешті-решт я знайшла свою ляльку. У продавця їх було штуки 3-4. Однакові за личком та формами (зростом), але різні за кольоровим оздобленням. Для себе я обрала найбільш «турецьку».

Що за лялька, звідки – продавець мені не розказав. Шуткував, торгувався, але нічого сказати не міг.

В інтернеті я сама знайшла інформацію, яка скоріше виглядає як легенда, казочка, хоча… може бути і правдою.

В 60 роках минулого століття в невеличкому селищі Соанли, що в Каппадокії, мешкала жіночка на ім’я Ханіфе (цікаво, що відомо її ім’я), яка зробила для доньки ляльку вдягнену в національний турецький одяг. Дівчину, що гралася на вулиці лялькою, помітили туристи та запропонували продати такий цікавий сувенір. З цього і почалася історія створення подібних ляльок спочатку однією майстринею, потім усіма жінками селища, а згодом цілими майстернями. Пишуть, що ці ляльки навіть запатентовані у Патентному інституті. Отже цю ляльку стали продавати по всім регіонам Туреччини. А я її придбала вже неподалік від Аланьї.

Лялька розміром 27 см, важкенька. Тіло шите. В середині можна намацати дротяний каркас. Дротики дуже тугі, майже не згинаються, обмотані бавовною або вовною. Верхня половина тулуба набита дуже щільно. Руки, рельєфні груди – дуже тугі, так само, як і шия та голова, що переходить у головний убір. Ноги навпаки ледь наповнені. Тим самим підкреслені повітряні широкі шаровари. Така собі повнотіла турчанка у народному вбранні.

Обличчя намальоване скоріш за все лайнером. Лялька зроблена дуже добротно. Все підшито, підклеєно. Зазирнути всередину неможливо. Розібрати так, щоб не пошкодити, – неможливо. Можна тільки промацати. Тож я роблю тільки припущення, що обличчя всередині є кришкою від пляшки, бо має характерні зиґзаґи по оберту.

В руках ляльки можуть мати різні предмети: в’язання, глечики, корзини. Вбрання може бути доповнено фартушком, хіджабом.

Цікавими, незвичними прикрасами (декоративними елементами) ляльки, яку придбала я, є 5 кольорових моточків ниток, що розташовані на голові, у руках та на грудях. Дві тоненькі та довгі косички з’єднують мотки на голові та грудях, коси просто прив’язані до них.

Для мене дуже важлива емоція, яка йде від будь-якої ляльки чи іграшки. Ця лялька – суцільний позитив, її не хочеться випускати з рук, на душі спокійно і приємно, коли вона поруч. Вона для мене – символ жінки, хранительки домашнього вогнища.

Останні три фото взяті з інтернету.