Сьогодні хочу розказати вам одну історію, яка передувала появі моєї ляльки. Навесні я мала нагоду познайомитися (хоча і онлайн) з цікавої дівчиною Олею. Вона є філолог та художник, а ще – дослідник українського кулінарного мистецтва. Читала вона лекцію, про Різдвяне печиво, яке пекли в її рідній Успенці що на Полтавщині. Розказувала емоційно, цікаво та захопливо про свої дитячі спогади. Перейнялася і я цією історією про дівчинку, яка мала за вчителів Тарасівну і бабу Польку, тих, хто вчив її розписувати Різдвяні барині та коні, хто привів її у світ рідної культури.
Традиційно на Різдво в селі Успенка пекли печиво: Барині та Коні. Тарасівна,
за словами Олі, розказувала, що це
іграшка її дитинства, що їсти її можна лиш наступного дня, а у Святвечір нею
можна хіба гратися. Завжди для дівчат пеклися барині, а для хлопців – коні. Але
кожен рік дівчата отримувати баринь не хотіли. Їм хотілося й коней мати. А
хлопці не мінялися, бо нащо хлопу бариня? Тож тре було раненько встати, щоб
бігти до Тарасівни, вмовляти її та коня собі отримати.
Це була реальна історія, яку я почула, яка мене зацікавила та надихнула на створення різдвяної ляльки «Дівчина
з конем». Моя дівчина зрання встала, вбралася в кожушину, пов’язалася теплою
хусткою і, отримавши свого коня, задоволена повертається додому!
Для більшої виразності образу мною були застосовані натуральні тканини
білого та молочного кольорів. Така собі «Дівчина-зима». На білому яскравою
плямою виділяється кінь, традиційний для Успенки, - червоний з білим малюнком. Як
пояснювала Оля, червоний – це символ пожертви, любові, енергії і молодості, а білий
– символ чистоти і початку.
Щиро дякую Олі за натхнення, ідею, за її дослідження та емоції!
Лялька "Дівчина з конем", 2021р.
Авторська лялька, сувенірна. В одному примірнику. Стоїть без опори.
Висота 34 см.
Немає коментарів:
Дописати коментар