У квітні цього року я брала участь у виставці «Кола традицій», яка проходила у Культурно-мистецькому центрі Дарницького району. Для виставки мною була створена лялька «Багата наречена». Від замислу до готового витвору пройшло менше тижня, тому лялька була представлена, так би мовити, у «сирому» варіанті. Але! Дякую моїм щирим друзям, які своєю підтримкою та думками «в голос» підштовхнули мене до створення цілої серії під назвою «Багата наречена».
Якщо у першому варіанті наречена на оглядинах сиділа на закритій порожній скрині (саме в такому положенні найбільш виграшно виглядала спідниця-кльош, розписана мною під самчиківський розпис), то у остаточному варіанті скриня нареченої наповнилася скарбом. По перше - перина… До речі, щодо перини. Народилася я у Києві і все моє дитинство (як і подальше життя) проходило у міській квартирі. Але інколи на літо, як всі діти міста, я приїжджала до бабусі у село. І там, в своєї бабусі, я вперше побачила ПЕРИНУ! Пухку, пухову, м’якущу! Для мене, малої, то був скарб! Саме тому в скрині нареченої мала бути перина, а разом з нею вишиті подушки, посуд (баняк з двома дерев’яними ложками та кухонна дощечка), вишитий коцик, намисто з перлів, горщик з квіткою і Біблія. Сама наречена сидить на подушці – це так само один з моїх дитячих спогадів. Мама розповідала, що коли вона одружувалася, то в селі, звідки мій тато, наречену перед зняттям фати садили на подушку, а потім незаміжні дівчата боролися: хто перший сяде після нареченої на ту подушку, та перша й вийде заміж.
Тож підготувалася моя наречена до зустрічі сватів добре. Ще й гарбуза під ноги поставила, щоб нагородити ним, якщо жених не сподобається.
А чи сподобався жених? Побачите.
Далі буде…
