В мене є дуже невеличка колекція ляльок, що були привезені мною чи моїми
рідними з різних країн. Сьогодні несподівано мова зайшла про турецьку ляльку.
Тож хочу поділитися з вами інформацією та фото, якими я володію.
Років зо три назад я відпочивала у Туреччині. У вестибюлі готелю я
примітила шафу-вітрину, де демонстрували невеличкі штукенції, якими багата
турецька земля. І серед іншого – лялька!
Запасний план в мене був: вмовити готель продати мені ляльку. Проте,
спершу я вирішила відвідати місцевий базар. А раптом? Але ж ви розумієте, коли
дуже чогось хотіти – так воно і станеться. А ляльку я хотіла дуже! Не скажу, що
такими іграшками був завалений місцевий базар. Але мої пошуки все ж були
успішними. Врешті-решт я знайшла свою ляльку. У продавця їх було штуки 3-4.
Однакові за личком та формами (зростом), але різні за кольоровим оздобленням. Для себе
я обрала найбільш «турецьку».
Що за лялька, звідки – продавець мені не розказав. Шуткував, торгувався,
але нічого сказати не міг.
В інтернеті я сама знайшла інформацію, яка скоріше виглядає як легенда,
казочка, хоча… може бути і правдою.
В 60 роках минулого століття в невеличкому селищі Соанли, що в Каппадокії,
мешкала жіночка на ім’я Ханіфе (цікаво, що відомо її ім’я), яка зробила для
доньки ляльку вдягнену в національний турецький одяг. Дівчину, що гралася на
вулиці лялькою, помітили туристи та запропонували продати такий цікавий
сувенір. З цього і почалася історія створення подібних ляльок спочатку однією
майстринею, потім усіма жінками селища, а згодом цілими майстернями. Пишуть, що
ці ляльки навіть запатентовані у Патентному інституті. Отже цю ляльку стали
продавати по всім регіонам Туреччини. А я її придбала вже неподалік від Аланьї.
Лялька розміром 27 см, важкенька. Тіло шите. В середині можна намацати
дротяний каркас. Дротики дуже тугі, майже не згинаються, обмотані бавовною або вовною.
Верхня половина тулуба набита дуже щільно. Руки, рельєфні груди – дуже тугі,
так само, як і шия та голова, що переходить у головний убір. Ноги навпаки ледь
наповнені. Тим самим підкреслені повітряні широкі шаровари. Така собі повнотіла
турчанка у народному вбранні.
Обличчя намальоване скоріш за все лайнером. Лялька зроблена дуже добротно.
Все підшито, підклеєно. Зазирнути всередину неможливо. Розібрати так, щоб не
пошкодити, – неможливо. Можна тільки промацати. Тож я роблю тільки припущення,
що обличчя всередині є кришкою від пляшки, бо має характерні зиґзаґи по оберту.
В руках ляльки можуть мати різні предмети: в’язання, глечики, корзини.
Вбрання може бути доповнено фартушком, хіджабом.
Цікавими, незвичними прикрасами (декоративними елементами) ляльки, яку
придбала я, є 5 кольорових моточків ниток, що розташовані на голові, у руках та
на грудях. Дві тоненькі та довгі косички з’єднують мотки на голові та грудях,
коси просто прив’язані до них.
Для мене дуже важлива емоція, яка йде від будь-якої ляльки чи іграшки. Ця лялька
– суцільний позитив, її не хочеться випускати з рук, на душі спокійно і
приємно, коли вона поруч. Вона для мене – символ жінки, хранительки домашнього
вогнища.
Останні три фото взяті з інтернету.
